Осламівський літератор

Окана Петрівна Мейко,

бібілотекар

Осламівської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Віньковецького району

ОСЛАМІВСЬКИЙ ЛІТЕРАТОР

Багата наша українська земля на талановитих людей. Саме із них складається інтелектуальна плеяда нашої держави.

Живуть ці люди поміж нас, у великих містах і зовсім маленьких селах. Здається, такі ж як і всі. Працюють, спілкуються, відпочивають. Але, разом з тим, мають щось своє, особливе, неординарне, не властиве іншим, що дає можливість називати їх митцями.

Про одного із них моя розповідь. Це – Артур Закордонець, який проживає в селі Осламів.

Народився в 1969 р. в смт. Татарбунари на Одещині. Але уже з дворічного віку для нього малою батьківщиною стала осламівська земля. Тут він виріс, закінчив середню школу, пішов до війська, а після повернення закінчив Кам’янець-Подільське училище культури.

Ось що говорить про Артура його класний керівник Олена Йосипівна Хрін. «Артур – здібна і обдарована людина. Ще в шкільні роки він відзначався нестандартним мисленням, вмів мати власну думку на ті чи інші явища, думку переконливу і обґрунтовану. Користувався любов’ю і повагою в класному колективі. Ще в школі писав перші вірші. Любив літературу. Тому, не випадково подав документи до Кишинівського університету. Успішно склав екзамени, але як і багатьом хлопцям і дівчатам з периферії не вистачило якоїсь сотої бала, щоб стати студентом. Звичайно, спочатку було розчарування, зневіра у справедливість. Але Артур зумів вистояти. І те, що він творить сьогодні, що виходить з під його пера і має велике визнання в широких колах, є підтвердження його ще шкільного таланту. Я вдячна долі і Богу, що серед моїх вихованців був Артур».

Перші поетичні твори та оповідання друкувалися в районній та обласних газетах, журналі «Склянка часу», альманахах. У 2003 році київський журнал «Однокласник» надрукував його фантастичне оповідання, у 2004 році видав збірку поезій «Повнозвучна тиша».

Саме життя, оточуючий світ, сама обстановка впливають на творчість. «Чим важче ведеться в житті, тим легше пишеться. Хоча легше, не те слово…» це слова Артура.

Так, життя дарувало йому багато випробувань. Йому не було ще й два роки, коли трагічно загинула його мати. І батькова сестра, що проживала в селі Осламів, ростила і виховувала Артура.

Знаючи ціну материнській любові, у своїй збірці «Повнозвучна тиша» автор присвячує свої рядки найдорожчій – мамі, тій, яка народила, тій, яка виростила. Так, у вірші «До анкети» пише:

У павутинні словоплетив,

 Де чин казенний фрази вистроїв,

Живого слова дух щоб вистояв,

 З душі зриваючи тенета.

Ну, так от: за хмарами білими,

Куди мама моя відлетіла,

Душі теж поділено рангами,

Де добро збирається з силами.

Там, наділена білими крилами,

Моя мама працює ангелом.

А в наступному «Мамі» Артур розкриває свою синівську любов, повагу і шану.

До світанку тихо встане,

Розгорне навстіж фіранки,

Щоб розплющив дім заспаний

Очі вікон в сяйво ранку.

А як Сонце із заграви

Сонно гляне у пів ока,

Підморгне йому лукаво:

«Підіймайся, лежебоко!»

І до ночі невгамовні

Руки трудяться невтомні.

Руки, ті, що знають втому,

Лиш не скаржаться нікому.

А як ніч примчать кошлаті

Чорні коні – все стихає.

Мама в хаті, світло в хаті,

Світ доглянутий дрімає.

У цій же збірці різна тематика віршів. Торкаючись теми війни, теми Афганістану у вірші «Твоя війна», він пише:

Ти бачив, як вмирають друзі,

Ти бачив очі ворогів

Ти знаєш глухоту контузій

І гіркоту прощальних слів?

Фальшива лагідність «зеленки»

І марево гірських плато,

Пустої фляги спраглий дзенькіт,

Хрипкий розпечений мотор,

Ненависть у очах дитячих,

Страждання, випите до дна.

Безглузда смерть – ти все це бачив

Була це не твоя війна.

Шматок паперу підписала

Високо десь чиясь рука.

Вінець безглуздого фіналу –

З Афгану вивели війська.

Води мутної повна каска,

За мостом наша сторона.

Не перемога, не поразка,

А просто кінчилась війна.

А далі – розповідь про зустріч з мамою, рідними, сусідами і перший мирний ранок:

А ранком вийшов із косою…

Роса котилася дзвінка.

Трава спиналася стіною,

Немов ворожії війська.

Коса шаблюкою злетіла,

Зелена нишкнула стіна.

І думка тепло так бриніла:

«Оце і є моя війна».

Мабуть, і думки не мав Артур, що і йому більш як через 20 років з дня виходу збірки, доведеться бачити смерть друзів, очі ворогів, чути гіркоту прощальних слів.

21 квітня 2015 року він був мобілізований і більше року ніс службу на сході нашої країни. Отримавши повістку з військомату, не шукав шляхів уникнення служби. Забувши про проблеми зі здоров’ям, зібрався, сказав «До побачення!» рідному дому, у якому не залишилось жодної живої душі, і прибув до військомату. Спочатку служба у Яворові, а далі – Схід…саме в цей час, перебуваючи в зоні АТО, довідався про свій творчий успіх. Він став дипломантом міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова», поділивши першість в номінації «фентезі» з львів’янкою Яриною Каторож. Так було оцінено його роман «Відунський сокіл», який письменник подав на цей конкурс в 2015 році, але результатів вдома не дочекався…

Тому ця винагорода стала для автора несподіванкою, котра заскочила його за незвичайних обставин.

Довідавшись про свій успіх «від радості, стоячи на БТР, в переможному танці мало не проламав броню».

Цей роман писався довго. Було намагання пояснити щось самому собі, розібратися в навколишньому, втілюючи думки та образи. Відчуття неправильності світу народило здогадку про те, що людство стояло колись на перехресті. Один шлях вів до розвитку власних можливостей і над можливостей, інший – до розвитку технологій.

Ця книга для всіх тих, хто захоче постояти на перехресті, не вважаючи вибір шляху до «світу зла» остаточним.

Після повернення додому, презентував на Форумі видавців у Львові другий роман – «Таємниці багряних велетнів»  –  продовження «Відунського сокола».

Також в київському видавництві КМ букс вийшла збірка «Мить краси», куди ввійшли 5 оповідань. Збірка також була представлена на форумі.

А далі – зустрічі з школярами, виступи у бібліотеках, зустрічі з митцями рідного краю. Адже Артур – член районної літературної спілки «Огневежа».  І, звичайно, поїздка на рідну Одещину, до родини, презентація своїх творів там.

А 21 листопада на районному семінарі шкільних бібліотекарів, що проходив на базі Осламівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Артур захопив своєю розповіддю і школярів і гостей. Поділився своїми надбаннями і планами.

Напередодні, 17 листопада,  обласна спілка письменників одноголосно проголосувала за те, щоб прийняти Артура членом Національної Спілки письменників України. Це – дійсно визнання. Можна зазнатись, загордитись. Але це не для нього. Він повернувся до мирного життя. Працює і, звичайно, пише, пише…

Побачене і пережите ним обов’язково знайде місце у його творчості.

Нових звершень і широкого визнання тобі, дорогий мій однокласнику!!!

Завідуюча бібліотекою Осламівської ЗОШ І-ІІІ ступенів  Оксана Петрівна Мейко.

Листопад 2016 року.

Сценарій бібліотечного уроку "Я - родина Україна"

«Я – родина Україна»

Бібліотечний урок

Мета. Стимулювати появу інтересу у дітей до історії України, розуміти місце кожної сім'ї в її ставленні. Місце самої дитини в сім'ї. Пояснити і закріпити значення слів «родина», «Батьківщина», «Україна».

Завдання:

1.Виховувати почуття національної гідності.

2.Формувати почуття поваги і духовної єдності в сім'ї, родині.

3.Розвивати естетичний і культурний рівень дітей.

Обладнання. Ікона, свічки; вишитий рушник; плакат про Україну; хліб, сіль, калина; український віночок; ук­раїнський прапор; український герб.

Плакат. Слава родині! Слава дитині! Слава Вкраїні! Слава Богу Святому, Що дав щастя І долю цьому дому!

Зміст уроку

Звучить виступ, після нього українська лірика. На фоні неї учениця виходить з хлібом і сіллю, вклоняється тричі низенько і розпочинає.

1-й учень.    У полі калина, у полі червона

                      Хорошенько цвіте.

                     Ой роду наш красний,

                     Роду наш прекрасний,

                     Не цураймося, признаваймося,

                     Небагацько нас є.

 2-й учень.    Що перший цвіточок,

                     То рідний батечко —

                     Хорошенько цвіте.

 3-й учень.   Що другий цвіточок,

                     То рідная ненька

                    — Хорошенько цвіте.

 4-й учень.    А третій цвіточок,

                     Рідна сторононька —

                     Хорошенько цвіте.

 Бібліотекар . Рідний край... Починається від батьківсько­го порога, стежини, тополі стрункої біля хати, з барвінку, який ніжно стелеться в садочку. А ще починається він з прадавніх коренів твого роду.

Діти, сьогодні ми з вами будемо говорити про рід. Бо кожен із нас є представником трьох великих родів — своєї родини, свого міста чи села, свого народу. Давайте вдумаємось з вами у саме слово «рідний». Учні обговорюють.

Учні. Воно означає близький, дорогий.

Бібліотекар. Так. А від якого слова воно утворилося?

Учні. Від слова «рід».

Бібліотекар Рід! Вдумаємось у це слово. Слово «рідний» — пов'язано з родом, з народженням. Рідний тобі — це не лише близький, дорогий тобі, а ще й одно­го роду.

А скажіть, хто для нас є ріднею?

Учні. Рідна мати,

             рідний батько,

             рідний брат,

             рідна бабуся.

Бібліотекар. , ми кажемо «Мої рідні», коли говоримо про сім'ю. У кожного з нас є своя родина. Це найдорожчі нам люди, які нас найбільше люблять, жаліють, тому що ми теж для них — рідні. І ми їх також найбільше любимо, ми без них не уявляємо свого життя.

Бібліотекар.   Діти,   а   скажіть,    кого   ми   вважаємо найріднішою людиною? Учні. Маму.

Так, вона нас породила, вигодувала, виплекала і все життя супроводжує і окрилює своєю турботою і ласкою.

 Учень.

«Матусі»
Матусю, збіліли вже скроні 

                   / пролетіли літа, мов птахи,

                   Та знаю в життєвому полі

                  Тобі не іти та іти.

                  І хай перелистує доля

                 Прожиті твої сторінки,

                  А ти все такою лишайся,

                 Як знаєм тебе усі ми.

                 Матусю, що в світі рідніше

                 За посмішку світлу твою,

                Хто любить за тебе сильніше

—   Лиш ти, і я Бога молю:

«Пошли ти матусі здоров'я

 І долі, і віку пошли,

 Щоб нас плекала в любові,

 Молю, все для цього зроби.

 Щоб нами вона милувалась,

 Онуки круг неї росли,

Щоб весело в домі співалось

 І всі ми щасливі були».

Бібліотекар. Так, ваші матусі ще молоді, Але літа невблаганні, сивіють мамині скроні, забира­ють літа найдорожчих людей, втрачає рід наставників. І ми часто звертаємося до Бога, просимо в нього. Давай­те вивчимо з вами молитву за матір.

Починається передзвін. Читає бібліотекар повторюють діти, потім передзвін звучить голосно.

 Молитва Є в мене найкраща у світі матуся.

                         За неї, Пречиста,

                         До тебе молюся,

                        Пошли їй не скарб,

                        А щастя і долю,

                        Щоб дні їй минали

                        Без смутку і болю.

Бібліотекар. Молодці, але крім рідних людей, у нас є рідна хата, рідна вулиця, рідне село, місто. А скажіть, яку хату ми назвемо рідною?

Учні. Ту, в якій ми народилися.

Учень. Рідна хата, рідна домівка — кожен з нас її має. Вона найкраща, щонайтепліша; і як би важко нам не бу­ло чи сумно, чи хто скривдить, але прийдеш додому і відразу стане затишно. Правду люди кажуть: «У гостях добре, а вдома найліпше».

Бібліотекар .Ось бачите, ми з вами багаті! Маємо рідних, найрідніших людей, рідну хату, рідну вулицю, рідне місто Все це і є наша з вами рідна земля — земля, на якій ми народились. Вона для нас найсвятіша, найкраща. Де найкраще місце на землі

5-й учень.    Де зелені змари яворів

                  Заступили неба синій став,

                  На стежині сонце я зустрів,

                    Привітав його і запитав:

 6-й учень.   Всі народи бачиш ти з висот,

                       Всі долини і гірські шпилі,

                       Де ж найкращий на землі народ?

                      Де ж найкраще місце на землі?

7-й учень.    Сонце усміхнулося здаля:

      — Правда, все я бачу з висоти.

      Всі народи рівні. А земля

       Там найкраща, де вродився ти!

Д.Павличко.

Бібліотекар.  Але ця земля нам, діти, рідна ще й тому, що тут народилися наші батьки, бабусі, дідусі, тобто в цій землі коріння нашого роду.

 8-й учень.    Земленько моя,

                        Рідна сторона!

                        Скільки в тебе Сонця і тепла,

                         Ти мені — одна,

                        Матінко ясна,

                       Як моєму дідові була.

9-й учень.    Проведе в світи

                      Батькова рука

                      Маминого слова джерело.

Бібліотекар. Діти, а що ми називаємо рідною стороною?

Учні. Край де народився.

 10-й учень.

                   Мій край, моя земля золотокрила!

                   У колосі Вітчизни крихітне зерня.

                    Мене, як синашу собі ростиш ти,

                   Моє ти щастя і моя зоря!

                  Твоя краса — у сонячній хлібині,

                  Твоя душа — у музиці і слові.

 Пісня «Хай родина Україна».

Бібліотекар.. Так зараз по просторих долинах України ли­нуть вільні пісні, люд посміхається, ви знову прийшли до школи. Але який тяжкий шлях пройшла наша українська родина, щоб називатись Українською державою неза­лежною, вільною, великою.

11-й учень. Скільки топтали нас, палили і гнітили,

                     Скільки з корінням рвали, але не скорили.

                       Ми, як вода цілюща, знову оживали

                     Ще й рясним, буйним цвітом розквітали.

12-й учень.   И вставали, поки зовсім ми не встали,

                      На повний зріст,

                      На повну нашу силу,

                      Щоб прославлять країну милу

                       Козацький рід, козацьку славу.

     Історію, щоб усі знали.

Бібліотекар.. Недарма кажуть, що грудочка рідної землі зігріває, адже вона викарбувала в кожній піщині усю на­шу історію, радощі й незгоди, підйоми і падіння, станов­лення держави.

 13-й учень.

                     Грунт України — це не просто чорнозем, пісок.

                     Як ми — живий, він тілом, зростом

                      Душею й кров'ю в нас пішов.

 14-й учень.  Грунт України — наш одвічний,

                      Він вічний літописний звіт,

                     Кістьми він писаний насінням

—   Нема в ніч крапки все одно:

    Усім грядущим поколінням

    Достане чистих сторінок.

 Бібліотекар.   Куди б не закинула вас доля, завжди серце лине до рідної землі, до рідного дому, до родини. За­пам'ятайте, що кожна людина сильна єдністю з народом. А якщо вона відривається від своєї землі, від свого наро­ду, вона гине. Так, як говориться у народній пісні.

15-й учень. На чужині тяжко жити,

                     Мов той камінь підіймати,

                    Камінь здійму — відпочину,

                     На чужині марно згину,

16-й учень.  Бо чужина — не родина,

                    Плаче серце, мов дитина,

                     Плаче воно, знає чого,

                      Нема правди ні від кого.

17-й учень. На родині сонце гріє,

                    На чужині вітер віє.

                    Вітер не траву хилить,

                   За родичів серце болить.

18-й учень.  Ой чужина, ти чужина,

                      Чого в тобі так студено?

                       Хоч не вітри, не морози,

                      Та все в очах гіркі сльози!

 . Бібліотекар. Любіть свою родину.

                   Любіть Україну

                   Не цурайтеся роду свого —

                   Нема славетнішого нього.

До земляків

Хто ми ? Недобитки ?! Біль душу розтина,

Та ми ж таки — батьків преславні діти!

 Й хіба, скажіть, з добірного зерна

 Забуять колосся може пустоцвітом?

 Хіба на перехрестях наших доль Тарасові дороги рознялися,

 Щоб ми — нащадки вільних козаків —

 Недобитками в світі нареклися?

Ні, ми народ! В нас все для цього є:

 І пісня, й найніжніша рідна мова...

Я вірю, що ніхто нас не уб'є,

 Як ми себе в багно не втопчем знову!

А то звикли свій свого скоріш,

Щоб і чужі боялись? Відсахнуться!

І буде нам ціна — іржавий гріш,

 Коли і наші внуки назвуться

 Недобитками. Корчимо язик

. Дурне пришили слово замість вінця,

 А ми ж — українці, Боже, ми ж Українці

                                               .(В.Коваленко)

Бібліотекар. Надія вмирає останньою. І над нашою землею буде гордо звучати, як гімн сла­ветному народу, волелюбності і доброти.